Тільки той зрозуміє, що таке бути дитиною переселенцем, хто побув сам у цьому. Ти вирваний із звичного життя, лишився друзів, іграшок, рідних речей.. Ти навіть лишився дому, рідного міста чи села. Деякі діти – назавжди. Бо від їхнього міста на сьогодні залишилася тільки купа руїн.
,,-У мене дома, у моїй кімнаті, великий кошик з лєго залишився, пам’ятаєш, мамо? “
,, – А мені тато гойдалку у нашому садочку зробив. Перед війною.
Мамо, як ти думаєш, вона ціла? “
,, – Я не знаю, мій друг Санько де зараз. Ми у школу разом ходили та на вєліках ганяли.
А ще будували хатинку на дереві. Трохи не добудували..
Війна зіпсувала все. “
Мами плачуть, ховаючи сльози від дітей.
Бо немає рідного міста..
Немає гойдалки у садочку, бо ї садочка з будинком – немає, все розбито, розтрощено ворожими снарядами.
І Санька, 11 річного хлопчика сусідського – теж немає, загинув, коли його родина втікала від обстрілів.
Але діти про це не знають.
Бо усіма силами матусі намагаються захистити своїх дітей, їхні і без того травмовані війною душі, від поганих спогадів, страшних новин.
А також хочуть, щоб діти жили, дивлячись уперед, вчилися надіялися та вірити в краще, світле, добре для країни та їхнє майбутнє.
Бо для дітей завжди хочеться найкращого, найкориснішого!
“- Найщиріша, від усіх мам, подяка @allaacter Алла Мартынюк , @ksyhalazebnik Ксюша Киевская ,що потурбуватися про переселенців та прислали для нас вітаміни!
Це ж на сьогодні взимку, – найкорисніше, щоб не хворіли ні дітки наші, ні старенькі!
Щиро дякуємо!”
