Історії про вдячність людей, яких настигла війна.
…Сидить просто на траві літня жінка, поруч – пакетик з якимось речами та паличка.
Така вона сумна, бліда.
-,, У лікарні лежала, йду потихеньку додому. Хоча ні, не додому, пустили пожити трохи, при церкві зараз мешкаю.
А будинку мого вже немає, як і сусідських.
Міста немає, кажуть, а я не вірю. Кажуть люди, нічого вже немає там, де прожила все життя…
Бахмут знаєте?
Там у нашій лікарні я все життя працювала .
Чоловік давно помер, сама я залишилася, ні рідних, нікого…Подруженька моя ріднесенька, Надя, загинула з донькою, коли побігли з нашого підвалу речі зібрати, бо домовились з волонтерами, що допоможуть виїхати.
Таке горе, душить мене сльозами й досі. Аж у лікарню потрапила.
Стільки сусідів моїх загинуло під обстрілами!
Сашка так шкода, четверо діточок рятував, а сам загинув, поруч щось розірвалось.
Дітки навіть не плакали, просто дивились і все. Перестали розмовляти. Волонтери, які рятували нас, сказали, що контузія.
Стільки молодих загинуло,
а я, стара – і живу…
Важко. ((
Присіла чому? Чому плачу?
Так втомилася, та й з Богом якраз розмовляю, що ж їсти буду сьогодні, бо пенсію на ліки усю витратила.
І таке щастя тут мені – оці консерви! Я таких зроду не їла!
Це ж Бог відповів через добрих людей, до пенсії буде що їсти!
Дякую вам, добрі люди, що таке для нас, біженців, прислали, ви ж мене просто врятували від голоду! “
Коли чуєш такі історії, серце плаче від співчуття людям ❗️
