-,, Мені знайомі сказали, що можете допомогти?
Так потрібні гумові чобітки, чи галошики. Бо, бачите? Мої зовсім з дірками.
Мене звуть баба Марія, я з під Херсону, мого рідного, де я народилась.
Отак на старості з сестрою опинилися тут, спочатку навіть не розуміли, де. Живемо у притулку для переселенців. Все добре у нас, бо намагаємось не згадувати, що пережили.
Сестра, вона самотня була, зовсім, як дитина стала розумом, тільки мовчить та посміхається.
А я…
Я все пам’ятаю..
Але хочу забути..
Щоб жити..
ВИЖИТИ…😪
Тому, одних на двох нам вистачить, бо сестра моя не ходить…
Може, одужає…
Вона молодша за мене на п’ять років. Мені – вісімдесят, а їй ще мало…
Не дивіться, що я у лахмітті, це дуже тепла кофтина та хустка. «
Отакі люди приходять по допомогу, яку присилаємо ми цим людям!
З різними історіями, різною довжиною життєвого шляху за плечима.
Але обʼєднує їх одне – величезна вдячність за підтримку, допомогу, да те, що у самий скрутний час для нашої країни допомагаємо цим людям виживати.
