Різні люди, різні долі, різні історії, але об’єднані одним словом: «переселенці»…

Саме війна вигнала їх з рідного дому, з рідного містечка чи селища, деяких людей- вдруге.

“Неможливо витримати все це, таке страшне, що й словами не сказати. І це ж не кіно, все по справжньому: кров ллється, будинок сусідський, немов у дуже повільному фільмі, злетів разом з дахом, спалахнув так яскраво і почав розлітатися у різні сторони. Добре, що вся родина їхня якраз у нашому погребі з нами сиділа, теж вагалися, тікати чи ні.”

Це камера зафільмувала у сусідів, як вона сама вціліла – невідомо..
У нас як паперова, впала стіна у будинку, окна з дверями, немов порошинки, вилетіли. Але ж ми всі живі!

Поміж обстрілами якось змогли втекти, нас ціла колона була людей..

Вже по дорозі ще раз обстріляли нас, летіли міни.
Поранена сусідка була, уламками , такими гострими та гарячими, наскрізь шию та плече збоку пробило, кров так лилася! Затисли рушником рани, молилися та їхали! Вона тільки стогнала…

У дверях машини наскрізь дірки, скла немає, але бензобак, двигун, колеса – вціліли! І їхали!

Ми просто волали до Бога, щоб врятував, допоміг,
захистив! Усі живі, сусідку врятували лікарі, хоч сильна кровотеча була.

До війни мій чоловік переймався, що чохли у машині забруднили онуки, сварився…

А зараз – це таке нікчемне у порівнянні з тим, що справді цінне – життя. Життя дітей, онуків, життя воїнів наших- справжніх героїв !

І також цінне те, що люди, зовсім незнайомі, роблять для нас! Збирають речі, взуття, посуд, білизну, щоб допомогти нам, бо справді розуміють, як важко в одну мить залишитися без нічого, від слова зовсім..

А потрібно взути, вдягати всю родину..

Передайте найщирішу подяку людям за добре серце, скажіть їм, що ми сцінуємо їхню допомогу та дуже щиро дякуємо!

Дякуємо Наталія Варченко та всім друзям за допомогу!
Дякуюємо також пані Юлії 😇