-,, Додому поки що нікуди повертатися, обстрілюють наше місто дуже сильно, прилітає майже кожного дня…
Дівчатка моЇ, хоч і величенькі, але рік спали зі мною, боялися…
Котика нашого обіймуть та засинають, аби я була поруч. Тільки зараз плакати вночі вже меньше стали…
Не хочу про війну, дуже важкої згадувати…
Але сниться кожної ночі, як на наших очах прилетіло у багатоповерхівку навпроти щось таке страшне та важке , що склалася до першого поверху…
З людьми, що там були…
Оце сниться мені…
Як тікаємо з дітьми, котом та собачкою майже без речей, і голосно молимося, майже кричимо: ,, Отче наш, Сущий на небесах! “
Допоміг!
Виїхали з Маріуполя тоді, коли це було неможливо!
Усі пять машин поїхали прямо, а я чомусь праворуч, не знаю, чого, збилася якось. Потім вже читала,що по тим машинам стріляв ворог прицільно, майже усі загибли люди.. Таке горе…
А ми вижили!
Тільки уламками трохи машина пробита у декількоз місцях,та у сумці з документами- дірка, але всі документи вціліли!
Нас біля Василівки зустрічали наші військові хлопчики та дивувалися, як ми під такими обстрілами виїхали, проїхали та вціліли! Обіймали нас! “
Ось такі розповіді іноді можна почути, коли люди приходять, щоб отримати допомогу!
Як вони дякують вам, друзі, щиро, бо саме ви допомагаєте пережити важкі часи! Часто із сльозами на очах!
Дякуємо Наталія Варченко – це ще речі, які збирали твої друзі, подякуй всім уклінно і я @ тобі дякую від всіх людей та діточок🙏🏻🙏🏻🙏🏻
