Справжні історії, не вигадані…😥😥😥
Цінності зараз, коли війна, так міняються…
Люди, які пережили окупацію, та чотири, п’ять, вісім місяців не те, щоб не куштували, не бачили хліба, розкажуть його цінність❗️🙏
Як і цінність усього, що можна з’їсти, щоб просто вижити…
,, – Два місяці ми були під окупацією. Чому не виїхала з дітьми?
Двоє лежачих стареньких, свекор та моя мама . А потім- ше одна, мама сусіда…
Сусід поїхав шукати хліб на велосипеді, та не повернувся , тільки наступного ранку почула, як палкою стукає його старенька мати у вікно, яке ближче до нас. Вона не ходяча була.
Що робити, забрали її до себе?
Зі старшим сином, йому 12 тоді було, перенесли диван, матраци у погріб,на дошки все склали, ковдри, подушки з дому- туди теж. А стареньких наших на візочку сусідському перевезли, ледь затягли до погребу…
Картоплю варили та їли . Оце така їжа була.
Слава Богу й за те.
Стареньким важко, бо квашеної капусти їм не можна, а ми з дітьми їли.
Запаси з дому ворожі солдати вигрібли за декілька днів, та ще старенький телевізор, мікрохвильовку, пральну машину, навіть праску з дошкою винесли!
Стільці складні вкрали!
Дитячий ляльковий будиночок доньки, (на день народження ми їй подарували) теж нелюді забрали.
У погріб сунулися, хотіли картоплю забрати, а там я бабусю нашу лежачу якраз мила, тому дуже сморід був, й не забрали.
А ми з синочком мішок переховали.
Але бабусі та дідусь мріяли про хліб…
Про простий хліб! …
А діти- про макарони з сиром та сгущене молоко!
Багато чого пережили, не хочу розказувати, бо буду знову плакати.
Тому зараз, коли мої діти побачили, скільки смачного у коробці з продуктами, донька маленька аж у долоні заплескала від радості!
«Ми цінуємо те, що ви @ Ксюша Київська та ваш фонд для нас робите, ЛЮДИ з великої літери!
Дякуємо Вам Ксюша, та вашому неймовірному другу Олександру Миколайовичу Бованенко що здатні розділити з нами, вимушеними переселенцями, з нашими дітками, старенькими, тягар війни!
Величезна, щира вдячність за такі прекрасні продуктові набори ! Скільки дітям радості! “
