Кожне речення — справжнє.
Жодного домислу. Лише дитячі спогади — щирі, болючі, іноді розірвані війною, але завжди живі.
Ми ділимося ними з вашого дозволу — щоб нагадати: поруч із нами живуть діти, які пройшли через дуже дорослі випробування. І кожна пара взуття, кожна коробка допомоги — справді змінює їхнє сьогодення.
Маріуполь. 9 поверх, вигляд на море і страх.
“А я нічого не пам’ятаю. Тільки холод у животі…
Коли сусідка дуже кричала після вибуху.
А перед тим приходив дядя Іван — сказав мамі, що війна, і щоб збирали дітей та речі.
Бо наш дім на море дивиться… Дев’ятий поверх.”
Маріуполь.
Це не роман і не фільм — це уривок із дитячого досвіду.
Коли море перестає бути місцем відпочинку і стає горизонтом втрати.
Але навіть після таких історій — життя триває.
І підтримка важлива як ніколи.
